: Історія&j=N&wh=1280x720&avwh=1280x720&clwh=1280x720&scrlwh=1280x728&px=24&cl=24&r=&fr=0&pg=https://football365-ua.blogspot.com/2018/10/FCChornomoretsOdesa.html&an=Netscape)
ФК «Чорноморець» (Одеса): Історія
Про клуб
Футбольний клуб «Чорноморець» Одеса — український футбольний клуб з міста Одеса, що виступає в українській Прем'єр-лізі, офіційною датою заснування якого вважається 1936 рік, що робить його найстарішим професіональним футбольним клубом міста. Протягом своєї історії клуб мав також інші назви: «Динамо» (1936–1939), «Харчовик» (1940, 1944–1950, 1955–1957), «Спартак» (1941) та «Металург» (1955–1957). Від 1958 року футбольний клуб носить назву «Чорноморець» з якою виступає дотепер. Клуб брав участь у 53-х чемпіонатах СРСР, з них у вищому дивізіоні — відіграв 26 сезонів, 24 сезони у другому за силою дивізіоні та 3 у третьому дивізіоні, а також у 45 розіграшах кубку СРСР. «Чорноморець» один зі учасників першого чемпіонату України, де виступає дотепер. В українські першості одеський клуб узяв участь 22 рази, 18 з яких у вищому дивізіоні, а чотири у першій лізі. Найбільшим досягненням команди за історію стало двічі здобуття титулу срібного призеру української вищої ліги у 1995 та 1996 роках, а також здобуття третього місця у вищій радянській лізі 1974 року. Також команда неодноразово здобувала кубок України, зокрема стала першим його володарем у 1992 році та вдруге його виграла у 1994 році. У розіграші кубку СРСР найбільше досягнення клубу це вихід до півфіналу турніру у 1966 році. Також клуб здобув у 1990 році Кубок Федерації футболу СРСР, ставши його останнім володарем.
Після розпаду Радянського Союзу у 1991 році «Чорноморець» опинився у першому дивізіоні українського чемпіонату. Саме кінець 1980-х — перша половина 1990-х вважається розквітом команди. Саме у ті часи клуб здобув найбільше кількість своїх найсерйозніших призів. Саме у 1990-ті команда здобувала своє найбільше досягнення у міжнародних турнірах — двічі дійшла до 1/16 фіналу Кубку УЄФА та один раз дійшла до 1/16 фіналу Кубку володарів кубків УЄФА. У різні роки за команду виступали відомі радянські та українські футболісти, такі як Стефан Решко, Леонід Буряк, Ігор Бєланов, Олексій Гай, Іван Гецко, Тимерлан Гусейнов, Олександр Косирін, Валерій Лобановський, Василь Москаленко, Олександр та Юрій Никифорови, Валерій Поркуян, Олег Суслов, Ілля Цимбалар тощо.
Домашні матчі клуб проводить на Центральному стадіоні «Чорноморець», місткість якого складає понад 34 тисячі глядацьких місць. До структури клубу також входять два спортивно-оздоровчі комплекси, «Люстдорф» та «Відрада», клубна академія, СДЮШОР імені А. Ф. Зубрицького, а також клубний музей. У складі клубу діють декілька футбольних команд: основна, молодіжна (U-21), юнацька (U-19), фарм-клуб «Чорноморець-2», «Чорноморець-кадети» (міський чемпіонат) та команди спортивної школи різного віку. Посаду президента клубу займає український підприємець Леонід Клімов, віце-президент — колишній футболіст Віктор Гришко, спортивний директор — Руслан Гілазєв, головний тренер — Ангел Червенков, директор СДЮШОР — Владислав Зубков.
Колишні назви
1936–1939: «Динамо»
1940: «Харчовик»
1941: «Спартак»
1944–1950: «Харчовик»
1953–1954: «Металург»
1955–1957: «Харчовик»
1958–дотепер: «Чорноморець»
Передісторія
В Одесі, у місті, де нині знаходиться клуб, футбол з'явився у другій половині XIX століття. Через те, що Одеса — портове місто, у ньому неодноразово бувало багато іноземців, що торгували або подорожували. Першими футболістами міста стали англійці, що вважаються засновниками цього виду спорту. Саме вони, подорожуючи у тодішній Російській імперії, привезли до міста футбольні традиції. У 1878 році було засновано перший футбольний клуб Одеси — ОБАК (Одеський британський атлетичний клуб). За даними першого історика одеського футболу, Б. Галинського, це був перший спортивний клуб у країні, який також практикував футбол. Довгий час ОБАК проводив матчі лише із командами англійських морських суден, що навідувалися до місцевого порту, а також із командами румунського міста Галац.
Згодом, на початку XX століття, у місті з'явилися нові футбольні клуби, зокрема «Шереметьєвський кружок», «Одеський кружок футболу», ЄСК «Маккабі», «Вега» та «Спортинг клуб». Згодом ці клуби разом із ОБАКом заснували футбольну лігу. Ця першість проходила на англійський манер з осені на весну. Серед відомих футболістів, що розбудовували одеський футбол можна відзначити Григорія Богемського, Ернеста Джекобса, Джона Ґерда, Олександра Злочевського, Джеймса Мартіна тощо.
У сучасного футбольного клубу «Чорноморець» є свій попередник — футбольний клуб «Чорне море». Він не виступав в Одеській футбольній лізі, а був скоріш аматорським. В Олександрівському парку (нині Парк імені Тараса Шевченка) була викопана яма у вигляді Чорного моря, що мала слугувати ставком. Проте, на її облаштування не вистачило коштів і вона стала футбольним полем для місцевих любителів футболу, яких стали називати «чорноморцями». Серед відомих футболістів «Чорного Моря» можна відзначити Івана Тіпікіна, Василя Котова, Тимофія Коваля тощо. Після приходу до влади більшовиків у ході російської громадянської та радянсько-української воєн багато місцевих футболістів, як й інших «представників буржуазного класу», покинули країну. Стара футбольна ліга розпалася через воєнні дії, що відбувалися у місті. Радянською владою було засновано новий чемпіонат Одеси, куди входило більше сотні команд, поділених на п'ять класів. Згодом більшість «чорноморців» перейшли до складу іншої футбольної команди — «Местран». У 1920-х роках саме цей клуб п'ять разів ставав чемпіоном міста. Деякі одесити навіть грали у збірній СРСР.
1936—1941
Офіційною датою народження команди «Чорноморець» вважається 26 березня 1936 року. Тоді у Радянському Союзі було ухвалено рішення про проведення чемпіонату країни з футболу. Честь представляти Одесу випала на долю однієї з міських команд, «Динамо». Ця дата вважається клубом офіційною, бо є документальні підтвердження реєстрації клубу за наказом про створення «показової футбольної команди» «Динамо». І хоча клуб з назвою «Чорноморець» був створений значно пізніше, його вважають прямим нащадком «Динамо», оскільки основний склад перетікав із команди до команди, що закривались і реорганізовувались відповідно до розпоряджень комітетів різних рівнів. Команда існувала з 1923 року і спочатку мала назву «Спарта». Вона виступала в чемпіонаті міста Одеси у другому ешелоні й особливою майстерністю не відзначалася. Проте з 1928 року «Динамо» заграло на рівні з найкращими колективами міста. У сезоні 1933 року команда стала чемпіоном Одеси.
До участі у першому радянському чемпіонаті, що проходив навесні 1936 року, було допущено 28 футбольних колективів з чотирьох радянських республік — Азербайджанської, Української, Російської та Грузинської. Україну представляло дев'ять команд: три з Харкова, дві з Києва та по одній з Одеси, Дніпропетровська та Сталіно. Команди були попередньо поділені на чотири дивізіони: групи «А», «Б», «В» та «Г». Одесити потрапили до третього дивізіону, у групу «В» разом із сімома іншими командами: ростовським «Динамо», бакинським «Будівельником», казанським «Динамо», тбіліським «Локомотивом», харківським «Спартаком», горлівським «Вугільником» та київським «Локомотивом». Одеську команду ж тоді тренував Герман Бланк. Перший офіційний матч чемпіонату «Динамо» зіграло 24 травня 1936 року на полі стадіону імені Станіслава Косіора проти «Спартака» з Харкова та поступилося з рахунком 0:1. Достеменно не відомий точний склад команди у першому офіційному матчі в історії клубу, однак відомий список футболістів, що взяли участь у всьому чемпіонаті того сезону, що складався з семи матчів. Серед футболістів, що взяли участь у першості країни було 13 гравців: воротар — Олександр Михальченко (7 матчів, 9 пропущених м'ячів); захисники — Микола Табачковський (7 матчів) та Микола Хижников (7 матчів); півзахисники — Микола Кравченко (7 матчів), Володимир Токар (2 матчі), Михайло Хейсон (7 матчів) та Петро Чистов (5 матчів); нападники — Марк Гичкін (7 матчів, 1 гол), Петро Калашников (7 матчів, 5 голів), Михайло Малхасов (7 матчів, 3 голи), Леонід Орехов (7 матчів, 5 голів), Юзеф Сосицький (7 матчів) та Ісаак Фрідман (1 матч, 1 гол). У другому матчі першості одесити забили свій перший гол — його автором став Михайло Малхасов, який закинув м'яч у ворота «динамівців» з Ростова-на-Дону, однак це не допомогло виграти виїзний поєдинок. Рахунок наприкінці гри залишився 3:4 на користь господарів поля. А перша перемога була здобута у третьому поєдинку — у гостях над київським «Локомотивом». За підсумками чемпіонату «Динамо» посіло третє місце в турнірній таблиці групи «В» після ростовських «динамівців», що посіли перше місце, та бакинського «Будівельника», відповідно, друге. Одесити Леонід Орєхов та Петро Калашников забили на двох 10 голів, по п'ять на кожного, що стало найкращим результатом у клубі того сезону. Того ж року одеське «Динамо» взяло участь у першості УРСР. Почало з чвертьфіналу і дійшло до фіналу, де поступилося київському «Динамо» з рахунком 0:6.
Того ж, 1936 року команда взяла участь й у першому розіграші Кубку СРСР. Це футбольне змагання проводилося за, так званою, «олімпійською системою», тобто команди грали на вибування. Динамівці почали з 1/32 фіналу, де перемогли київський «Більшовик» з рахунком 6:2. У першому матчі розіграшу кубку країни взяло участь дванадцять футболістів (11 у стартовому складі й один вийшов на заміну). Зокрема, Марк Гичкін, Петро Калашников, Микола Кравченко, Семен Литванчук, Михайло Малхасов, Леонід Орєхов, Л. Піскунов, Юзеф Сосицький, Микола Табачковський, Володимир Токар, Михайло Хейсон та Микола Хижников У наступному раунді, 1/16 фіналу, довелося грати двічі: матч проти тбіліського «Локомотиву» було припинено за рахунку 2:2 через темряву. За два дні відбувся повторний матч, який закінчився перемогою одеситів з рахунком 4:3. В 1/8 фіналу одесити мали грати проти команди «Червоне знамено» з Ногінська, що у Московській області, але через неявку їм було зараховано поразку.
У третьому сезоні чемпіонату СРСР 1937 року динамівці посіли перше місце у групі «В», але через розширення кількості команд у групі «А» до 26-ти зуміли піднятися відразу у найвищий дивізіон чемпіонату. У сезоні 1938 року одесити посіли десяту сходинку, що дозволило їм залишитися в елітному дивізіоні (група «А» на наступний сезон скоротилася до 14 команд), але вже наступного 1939 року динамівці закінчили виступи на останньому, чотирнадцятому, місці і вилетіли до групи «Б». На початку 1940 року динамівські команди Одеси, Харкова, Ростова-на-Дону та Баку були розформовані наказом Центральної ради спортивного товариства. Всі гравці одеської команди перейшли до товариства «Харчовик», команда якого і взяла участь у черговій першості СРСР. 1941 року команда доповнилася футболістами з розформованих профспілкових клубів з Києва та Москви і виступала під прапором ДСО «Спартак». Серед футболістів останніх років передвоєнного часу можна також відзначити Олександра Брагіна, Михайла Воліна, Анатолія Зубрицького, Володимира Онищенка тощо.
1941—1945
Свій п'ятий сезон у чемпіонаті країни, 1941 року, одеська футбольна команда «Спартак» проводила у вищому дивізіоні. У середині лютого 1941 року відбулася ліквідація другого за силою футбольного дивізіону першості СРСР — Групи «Б». 20 березня трійка представників розформованого дивізіону — мінське «Динамо», одеський та харківський «Спартаки» — були переведені до Групи «А», збільшивши кількість її учасників до п'ятнадцяти. Передбачалося, що турнір триватиме з 27 квітня до 9 листопада, однак останні матчі відбулися 24 червня. Було відіграно сімдесят три гри з передбачених 210, кожна з команд відіграла від восьми до дванадцяти матчів із запланованих двадцяти восьми. Чемпіонат перервався через напад нацистської Німеччини на Радянський Союз у ході Другої світової війни 22 червня 1941 року. На момент припинення чемпіонату одеський «Спартак» знаходився на десятій позначці у турнірній таблиці, відігравши одинадцять матчів, з яких у трьох команда здобула перемогу, ще два звела у нічию, а у п'яти програла. Різниця м'ячів складала 16 забитих та 22 пропущених голів.
Під час воєнних дій у ході Німецько-радянської війни усі офіційні футбольні змагання були призупинені. Дехто з футболістів опинився у лавах радянських солдатів, дехто в окупації, а дехто загинув. Серед тих футболістів, що залишилися в окупованій Одесі більшість пішло працювати на кінематографічний завод «Кінап», що у часи німецько-румунської влади у місті перекваліфікувався на ремонт автотранспорту. Серед футболістів, що там працювали були Олександр Брагін, Анатолій Зубрицький, Петро Калашников, Леонід Орехов, Микола Хіжников тощо. Власником заводу під час окупації був російський емігрант, що вирішив повернутися на рідні землі й коли він дізнався, що на його підприємстві працюють відомі футболісти, вирішив заснувати свою виробничу команду, назвавши її «Глорія-Форд». Нова одеська команда грала здебільшого з військовими румунськими командами з найближчих румунських міст, а також з іншою новою одеською командою «Вікторія», куди згодом перейшли Орехов та Бесєдін. І якщо в румунських військовиків «Глорія-Форд» впевнено вигравала, з «Вікторією» в робітників «Кінапу» було справжнє футбольне дербі. Окрім того при німецько-румунській владі була відновлена збірна Одеси, яку відправили у турне в Румунію, де одеські футболісти відіграли декілька матчів з місцевими футбольними клубами.
Після зайняття міста радянською армією у квітні 1944 року, всіх футболістів, що залишилися у місті об'єднали у команду «Динамо». Через те, що чемпіонат мав початися тільки наступного року футболісти мали достатньо часу на тренування та відновлення місцевого стадіону «Спартак». Однак, й серед футболістів багато хто не повернувся із фронту. Зокрема, Михайло Волін помер у лютому 1945 року під Бреслау, Петро Щербаков загинув у 1941 році в одеській окупації тощо.
1945—1958
Після війни одеський «Харчовик» представляв місто в чемпіонатах країни до 1950 року, коли програв перехідні ігри чемпіону УРСР і вибув з всесоюзного календаря на два роки.
Найкраще досягнення повоєнного періоду — перше місце в груповому етапі першості української зони в класі «Б» 1949 року, але у додатковому фіналі, переможець якого переходив до групи «А», одесити посіли останнє третє місце і не змогли отримати підвищення у класі.
1953 року найкращих одеських футболістів зібрали в команду «Металург», що входила до класу «Б». Восени 1954 року Центральна рада товариства «Металлург» розформувала клуб як нерентабельний. Гравців перевели до ДСО «Харчовик».
Під такою назвою колектив виступав до листопада 1957 року, коли відповідно до постанови ВЦРПС товариства «Харчовик», «Металург», «Хімік» та інші об'єдналися в ДСО «Авангард». Це товариство представляв 1958 року «Чорноморець» — команда одеського канатного заводу.
Перший матч під цією назвою команда зіграла 12 квітня проти станіславського «Спартака».
Сезон команда почала під керівництвом Ступакова. Виступала вона невдало і в 30 матчах набрала лише 26 очок, фінішувавши дванадцятою в третій зоні.
1958—1970
З січня 1959 року «Чорноморець» передали Чорноморському пароплавству (ДСО «Водник»). Команду очолив Анатолій Зубрицький. У першості країни команда грала в четвертій зоні класу «Б», де грала також інша одеська команда — «СКВО» (пізніше «СКА»). За регламентом, одеська команда, що посідала нижче місце, вибувала з класу «Б». «Чорноморець» поступився однією сходинкою команді «СКВО», але реорганізація чемпіонату 1960 року дозволила залишитись у групі «Б» обом одеським командам, щоправда в різних зонах.
1960 року «Чорноморець» посідає лише четверте місце у своїй зоні. Цього ж року збірна Одеси у товариській зустрічі на домашньому стадіоні переграла міланський «Інтер» — 5:1.
У розпал сезону 1961 року до київського «Динамо» було переведено одного з провідних футболістів «Чорноморця», Володимира Щеголькова, який уже в складі киян став триразовим чемпіоном СРСР. Та все ж «Чорноморець» та одеський «СКА» виграли свої зони в українській групі «Б». Чемпіон УРСР визначався в очній зустрічі одеських команд. Після нічиєї у першій зустрічі «чорноморці» здобули перемогу у другому матчі — 2:1. Згідно з положенням, чемпіон УРСР мав у перехідних матчах зустрітися з українською командою, яка посіла найнижче місце серед команд республіки у групі «А». Такою командою виявився «Шахтар» зі Сталіно, який посів 12-те місце з 22 команд. Але перехідні матчі скасували через те, що «Шахтар» став володарем Кубка СРСР. Республіканська федерація наполягала на додатковому місці для «Чорноморця», Всесоюзна федерація з цим не погоджувалась. Врешті решт прийняли рішення, що незалежно від результату чемпіонату 1962 року, «Чорноморець» отримає право зіграти з чемпіоном УРСР у перехідних матчах за право виходу до класу «А».
1962 року українські клуби групи «Б» були розподілені по трьох зонах, дві найкращі команди з кожної зони виходили до перехідного турніру. «Чорноморець» і «СКА» знову виграли свої зони, але у перехідному турнірі перше місце посіли «Трудові резерви» з Луганська. «Чорноморець» як чемпіон 1961 року мав ще право на додаткові матчі з чемпіоном 1962 року, ігри пройшли у Києві, але перемогу святкували луганчани.
Але 1962 рік запам'ятався ще й товариськими зустрічами. Весною в Києві у контрольній зустрічі перед чемпіонатом світу 1962 року збірна СРСР зустрілася зі збірною командою України класу «Б», значну частину якої складали футболісти двох одеських клубів. Збірна України перемогла з нищівним рахунком 4:0, два голи на рахунку «моряка» Василя Москаленка. «Чорноморець» також переміг бразильський «Фламенго» — 4:2.
Та все ж чемпіонат 1963 року «Чорноморець» розпочав у класі «А». Це було пов'язано з черговою реорганізацією чемпіонату. Тепер клас «А» складався з двох груп: у першій виступало 20 команд і вони вели боротьбу за чемпіонство, а у другій було 18 команд, які боролись за підвищення у класі. Начальником та старшим тренером команди став Всеволод Бобров. «Чорноморець» посів шосте місце, а для підвищення потрібне було мінімум друге.
Початок сезону 1964 року виявився невдалим для «Чорноморця», команда грала невдало та слабко, але зміна тренера спочатку на Станіслава Шмеліна, а потім призначення тренерами Юрія Войнова і Матвія Черкаського (Шмелін при цьому залишився тренером) виправили цю ситуацію. За результатами сезону «Чорноморець» посів четверте місце у другій групі класу «А» і перейшов до першої групи; друге місце при цьому посів одеський «СКА», що означало появу одеського дербі у найвищому дивізіоні чемпіонату СРСР.
1965 року команда виступала в першій групі класу «А». Перед початком чемпіонату команда підсилилась: з київського «Динамо» перейшов Валерій Лобановський, з московського «Спартака» — Коршунов, з кіровоградської «Зірки» — молодий Валерій Поркуян. Але через відсутність майстерності та грамотного керівництва не змогла реалізувати свій потенціал. У цей час у команді виникали постійні конфлікти між Войновим та молодим Валерієм Лобановським, що вказував на тренерські помилки та доводив хибність рішень. 1966 року Лобановський став капітаном, але наступного року його відрахували з команди. Перше коло чемпіонату 1965 року «Чорноморець» закінчив на останньому місці, але у підсумку посів 14-те місце серед 17 учасників. Те ж 14-те місце «моряки» посіли і в наступному чемпіонаті, але тепер у найвищому дивізіоні грало 19 команд. На 1966 рік припадає також найвище досягнення «чорноморців» у Кубку СРСР: дійшовши до півфіналу, команда поступилася московському «Торпедо» — 0:3.
Відверто невдалим був сезон 1967 року. Багато гравців залишили команду і вона посідала останні місця в лізі. Певний час «моряків» тренував Валентин Федоров. За вісім турів до кінця чемпіонату «Чорноморець» очолив заслужений тренер СРСР Микола Морозов, котрому вдалося втримати команду в першій групі класу «А», але далі тренувати її він відмовився.
З 1968 року головним тренером був Сергій Шапошніков, який став особливу увагу приділяти ігровій дисципліні та фізичній підготовці. Результат не забарився — восьме місце. 1969 року «Чорноморець» отримує непогане поповнення: Решко, Сапожніков, Прокопенко, і знову фінішує на восьмому місці.
1970—1991
Чемпіонат 1970 року закінчується провалом для «Чорноморця» — клуб посідає 15-те місце з 17 команд вищої групи «А» і вилітає до першої групи класу «А». Наступні три сезони «Чорноморець» намагався повернутись до вищої ліги (нова назва найвищого дивізіону СРСР). Перші дві спроби закінчуються за крок від бажаного результату — два третіх місця. Але чемпіонат 1973 року команда провела сильно і виграла його. Форвард «моряків» Анатолій Шепель став найкращим бомбардиром першої ліги й отримав запрошення київського «Динамо», у складі якого й розпочав наступний сезон. Велика заслуга у цій перемозі належить новому головному тренеру «Чорноморця», Ахмеду Алєскерову, який очолив одеситів протягом сезону.
1974 року клуб став бронзовим призером чемпіонату СРСР. «Чорноморець» добре стартував у чемпіонаті і зміг розвинути цей успіх, певний час знаходився навіть на другій позиції у турнірній таблиці. Успішна гра «моряків» базувалась на активних діях півзахисту та захисту, у нападі відчувалась втрата Шепеля, рівноцінної заміни якому так і не знайшли. Так захисник Віктор Зубков забив шість голів за чемпіонат, а півзахисник Володимир Макаров — тринадцять, що дозволило йому стати найкращим бомбардиром команди.
Але повторити успіх «Чорноморцю» не вдалося: у наступні роки команда фінішує у середині турнірної таблиці.
1975 року команда провела свій перший матч у єврокубках узагалі та в Кубку УЄФА зокрема. Цей домашній матч завершився перемогою 1:0 над римським «Лаціо». Автором першого єврокубкового голу став Анатолій Дорошенко. Однак матч-відповідь одесити програли з рахунком 0:3. Перший гол римляни забили з пенальті на останніх хвилинах матчу, інші два — в овертаймі, хет-триком відзначився Джордано Кіналья.
1984 й 1991 року одесити посідали четверте місце. 1986 року команда вилетіла з Вищої ліги, але наступного ж року туди повернулася.
Команда брала участь у Кубках УЄФА 1975/76 та 1985/86, де доходила до 1/16 фіналу.
1986 року «Чорноморець» на чолі з Віктором Прокопенко знову стартував з 1/32 Кубку УЄФА. Першим суперником став один із найкращих клубів Бундесліги — бременський «Вердер» на чолі з Отто Рехагелем. Незважаючи на прогнози, одесити вдома здобули перемогу 2:1. На виїзді «Вердер» знов програвав 1:2, хоча згодом зміг відіграти два м'ячі й перемогти 3:2. Проте до наступного раунду пройшов «Чорноморець» через більшу кількість м'ячів, забитих на виїзді. Відзначають упереджене суддівство виїзного матчу, зокрема зарахування на користь «Вердера» голу, забитого з офсайду, вилучення гравця «Чорноморця» та подовження другого тайму на 4 хвилини.
Наступним суперником випав мадридський «Реал», діючий володар Кубку УЄФА. Одесити програли виїзний матч із рахунком 1:2. Проте змогли відзначитись неординарним голом. Одразу після заміни Олександр Багапов першим же доторком з центра поля відправив «парашут» за спину воротарю. За версією програми «Футбольний огляд», цей гол визнали спочатку найкращим голом жовтня, а потім — і року. Вдома матч закінчився нульовою нічиєю. «Реал», якому вдалося пройти до 1/8 фіналу, став і тогорічним володарем Кубку.
1990 року «Чорноморець» вперше завойовував Кубок Федерації футболу СРСР, здобувши у фiналi перемогу з рахунком 2:0 проти дiючого володаря призу «Днiпро».
Восени 1990 року одесити знову грали у Кубку УЄФА. У 1/32 финалу вони переграли «Русенборг» (3:1 вдома та 1:2 на виїзді), і в 1/16 отримали в суперники «Монако» на чолі з Арсеном Венгером. Єдиний гол, забитий у матчі в Монако Джорджем Веа, став на заваді подальшого просування чорноморців.
1992—1996
У вищій лізі чемпіонату України «Чорноморець» посідав третє місце в сезонах 1992/93 та 1993/94 під керівництвом Віктора Прокопенка і друге місце в сезонах 1994/95 і 1995/96 під керівництвом Леоніда Буряка.
Клуб двічі завойовував Кубок України: найперший — 1992 року (перемігши харківський «Металіст»), наступний — у сезоні 1993/94 (перегравши сімферопольську «Таврію» в серії післяматчевих пенальті).
Тоді в «Чорноморці» грали такі зірки як Ілля Цимбалар, Тимерлан Гусейнов та Ігор Жабченко.
Клуб брав участь у розіграші Кубку володарів кубків 1992/93 та 1994/95, де обидва рази вибував у 1/16 фіналу, та Кубках УЄФА 1995/96 (дійшов до 1/16) і 1996/97 (дійшов до 1/32).
У розіграші Кубку володарів кубків сезону 1992/93 першим суперником став «Вадуц». У матчах проти нього «Чорноморець» здобув свої найбільші єврокубкові перемоги: 5:0 на виїзді та 7:1 вдома (Юрій Никифоров відзначився покером у цьому матчі). Далі одесити перемогли на виїзді «Олімпіакос» 1:0, але раптово програли вдома 0:3. Після такого результату домашнього матчу стало очевидно, що чутки про підкуп гравців керівництвом «Олімпіакосу» небезпідставні. Зокрема, про це заявляв і тренер Віктор Прокопенко.
Вже під керівництвом Леоніда Буряка «Чорноморець» двічі програв «Грасхопперу» в Кубку володарів кубків 1994/95, але наступного сезону зміг реабілітуватися в Кубку УЄФА. Перший суперник — «Хіберніанс» — не створив перешкод і капітулював двічі 2:5 і 0:2. А от матчі з наступним суперником — «Відзевом» — закінчилися мінімальними перемогами господарів й усе вирішилося в післяматчевих пенальті, де переможний гол забив Юрій Букель. Після матчу він зізнався, що пенальті пробивав вперше. В 1/16 фіналу одесити програли «Лансу» виїзний матч 0:4. Наступного сезону першим суперником Чорноморця став фінський «ХІК», а наступним — румунський «Націонал», котрий виграв в Бухаресті 2:0 та пройшов далі в 1/16 фіналу змагань.
1996—2010
З 1997 року команда почала швидко втрачати позиції. Часто змінюваввся головний тренер, не було другого складу. Вже 1998 року клуб вибув із вищої ліги, а його подальша доля видавалася дуже сумнівною. Того ж 1998 року він став муніципальним. Було створено ЗАТ ФК «Чорноморець». У сезоні 1998/99 клуб повернувся до вищого дивізіону.
У сезоні 1999/2000 команда знов вилетіла до першої ліги і повернулася до вищої лише за сезон. Проте одразу посіла в чемпіонаті 2002/03 восьму позицію і надалі під керівництвом Семена Альтмана виступала досить стабільно. А в сезоні 2005/06 навіть стала бронзовим призером, що дало змогу взяти участь у Кубку УЄФА 2006/07, де одесити дійшли до першого кола. Наступного сезону команда виступала в Кубку Інтертото 2007, звідки вибула в третьому раунді. Тут на заваді знову став «Ресінг» (Ланс).
З 2007 року по листопад 2008 року «Чорноморець» тренував його колишній гравець Віталій Шевченко.
Через погіршення результатів у листопаді 2008 року було призначено нового головного тренера — Віктора Гришка, що також у минулому захищав кольори клубу.
1 вересня 2009 року тренером клубу став Андрій Баль. Під його керівництвом клуб зіграв 24 матчі, здобувши чотири перемоги, 9 нічиїх і 11 поразок (різниця м'ячів 16-30) і за підсумками сезону 2009/2010 вилетів до першої ліги. 13 травня 2010 року, відразу після завершення провального сезону, відбулися збори акціонерів ЗАТ ФК «Чорноморець», на якому було ухвалено рішення не продовжувати контракт з головним тренером команди Андрієм Балем за обопільною згодою сторін. Новим головним тренером «Чорноморця» призначили Ігоря Наконечного.
з 2010 року
16 листопада 2010 року підписано контракт із новим тренером — Романом Григорчуком. За підсумками сезону 2010–2011 команда повернулася до Прем'єр-ліги, здобувши 18 перемог у 34 матчах.
Наступного сезону 2011–2012 років «моряки», вже у прем'єр-лізі, посіли дев'яте місце з 37 очками та 10 перемогами. У кубку ж «Чорноморець» дійшов до 1/4 фіналу. Але наступного сезону одесити піднялися у турнірній таблиці ще на три сходинки, а у кубку вийшли до фіналу після перемоги над дніпропетровським «Дніпром» 2:1, де поступилися чинному чемпіонові України — донецькому «Шахтарю» 0:3. Завершення чемпіонату на шостій сходинці та прохід до фіналу кубка України дало змогу команді позмагатися за Суперкубок України, де команда поступилася тому ж «Шахтареві» 1:3 та у наступному сезоні взяти участь у Лізі Європи.
Сезон 2013–2014 почався з декількох нічиїх — із новачком прем'єр ліги, ФК «Севастополь» та полтавською «Ворсклою» (1:1 у кожному матчі). У Лізі Європи команда стартувала у другому кваліфікаційному раунді та пройшла його, обігравши молдовську «Дачію» (3:2 за результатами двох матчів). У подальшому знову зіграла з «Шахтарем», де моряки програли, але вже з кращим рахунком — 0:1. А у третьому кваліфікаційному раунді ЛЄ «моряки» зустрілися із сербською «Црвеною Звездою» й перемогли її з рахунком 3:1 за сумою двох матчів (п.м. 3:1, д.м. 0:0).
17 серпня 2016 року ФК «Чорноморець» (Одеса) отримав офіційне повідомлення про прийняття в число членів Асоціації європейських клубів (ЕСА). У жовтні 2016 року ФК «Чорноморець» підтримав ініціативу Спеціальної Олімпіади України. В кінці грудня 2017 року клуб поміняв організаційно-правову форму.
Про клуб Десна — український професійний футбольний клуб з міста Чернігова. Виступає в Прем’єр-лізі України. Утворений у 1960 році. До 15 червня 2010 року мав професіональний статус. У липні того самого року клуб знову отримав його, але під іншою назвою. Найвищим досягненням клубу в радянський період історії є вихід до 1/8 фіналу Кубка СРСР 1965. У 1982 році команда завоювала срібні медалі чемпіонату Української РСР. Найкраще досягнення в першості України — 2-е місце в Першій лізі в сезоні 2016/17, в Кубку України — вихід в 1/4 фіналу в сезоні 2013/14. Домашні ігри проводить на стадіоні імені Юрія Гагаріна (12 060 місць). 1960-1970 Команду створено у 1960 році під назвою «Авангард» і включено до української зони класу «Б» чемпіонату СРСР. На посаду старшого тренера був запрошений колишній гравець київського «Динамо» Олександр Щанов. У лютому «Авангард» взяв участь в зимовій першості Чернігівської області, а свій перший офіційний матч команда…
Про клуб ФК «Шахтар» (Донецьк) – один із найтитулованіших клубів українського футболу, одинадцятиразовий чемпіон України, дванадцятиразовий володар Кубка України, восьмиразовий володар Суперкубка України, володар Кубка УЄФА 2009 року, постійний учасник Ліги чемпіонів УЄФА. Команду вугільників Донбасу було створено відповідно до рішення Всесоюзної ради з фізичної культури і спорту від 3 квітня 1936 року, вона отримала назву «Стахановець». Свій перший офіційний матч команда провела 24 травня 1936 року. В середині 1940-х років Спортивне товариство вугільників Донбасу змінило назву на «Шахтар», а починаючи з 1960-х років кольорами клубу стало традиційне для регіону поєднання оранжевого та чорного. Домашнім стадіоном «Шахтаря» є «Донбас Арена», що вміщує 52 898 глядачів. 1936-1945 Історія клубу веде…
Нападник Шахтаря Оларенважу Кайоде напередодні матчу з Десною
Нападник « Шахтаря » Оларенважу Кайоде напередодні матчу з « Десною » відповів на запитання журналістів – Ларрі, у вівторок «Шахтар» зустрінеться з «Манчестер Сіті», а ти провів певний час у складі «містян». Чи спілкуєшся з кимось із футболістів або тренерів англійської команди? – Передусім нам слід міркувати про нашу гру в Прем’єр-лізі в п’ятницю – з «Десною». На сьогодні це найважливіший момент. А вже після поєдинку зможемо поговорити на тему «МанСіті». – Зараз ти виконував вправи разом з Мораесом, ви обидва поводились цілком по-дружньому. Чи немає ревнощів, що до складу…